Пам’ятні дати 5 листопада
Сьогодні світова спільнота відзначає Всесвітній день поширення інформації про проблему цунамі.

У грудні 2015 року Генеральна Асамблея прийняла резолюцію, якою проголошувалося 5 листопада Всесвітнім днем ​​поширення інформації про проблему цунамі. Ініціатива проголошення Дня належить Японії, яка накопичила величезний досвід в області раннього попередження, заходів з реагування та відновлення після ударів стихії, а також у сфері зниження ризиків майбутніх катастроф. Вибір 5 листопада пов’язаний з історією «Інамура-но-хі», де йдеться про селянина, котрий 5 листопада 1854 року пожертвував своїм майном задля порятунку односельців. Він підпалив снопи рису, оповістивши, таким чином, людей про цунамі, і завдяки чому вони встигли вчасно залишити село. Після цунамі він доклав усіх зусиль задля того, щоб відбудувати село заново і убезпечити його від майбутнього природного лиха: він звів насип і висадив на ньому дерева.

Як відомо, цунамі – рідкісне, але одне з найбільш смертельних стихійних лих. За даними ООН, за останні 100 років в результаті 58 цунамі загинули понад 260 тисяч осіб, в середньому по 4 600 чоловік за одне явище, що є найвищим показником у порівнянні з іншими природними катастрофами. Найбільше людей загинуло в результаті цунамі в Індійському океані в грудні 2004 року – 227 тисяч чоловік в 14 країнах. Тоді найбільше постраждали жителі Індонезії, Шрі-Ланки, Індії та Таїланду.

Вже через три тижні представники міжнародної спільноти зібралися в японському місті Кобе, префектура Хіого, й ухвалили Хіогську рамкову програму дій на 2005-2015 роки. Цей документ став першою глобальною угодою в області зменшення небезпеки стихійних лих. На його основі була згодом створена Система попередження про цунамі в Індійському океані, куди входить цілий ряд сейсмографічних і морських станцій, які реєструють та пересилають дані в центри попередження про цунамі. Адже стрімка урбанізація і зростання туризму в регіонах, де виникають цунамі, піддають загрозі життя великої кількості людей. Зниження ризиків стає пріоритетним напрямком в рамках діяльності щодо скорочення кількості смертельних випадків у результаті стихійних лих, що є головною метою Сендайської рамкової програми, прийнятої в березні 2015 року і яка прийшла на зміну Хіогскій рамковій програмі.

Генеральна Асамблея запропонувала всім державам-членам, організаціям системи ООН, іншим міжнародним і регіональним організаціям, а також громадянському суспільству, в тому числі неурядовим організаціям і приватним особам, належним чином і відповідно до національних пріоритетів проводити Всесвітній день поширення інформації про проблему цунамі в цілях підвищення обізнаності громадськості про небезпеку цунамі.

Події дня:

Цього дня, 1953 року, у Києві було введено в дію перший у світі суцільнозварний міст через Дніпро. Автором проекту став український вчений Євген Патон, на честь якого і названо цю споруду. Згодом новий спосіб мостобудування, випробуваний у Києві, став найбільш поширеним у світі. Як відомо, ще у 1929 році, тоді вже академік, Євген Патон організував в Академії наук України кафедру інженерних споруд, на базі якої у 1934 було створено Інститут електрозварювання. Саме в цьому інституті і була висунута ідея замінити клепані мостові конструкції на суцільнозварні. Будівництво київського мосту за новою технологією почалось у 1940 році, однак у вересні 1941 Київ був окупований нацистами. Цікаво, що під час окупації, на вже готових опорах угорськими саперними частинами було зведено тимчасовий міст. Проте, його було знищено восени 1943. У повоєнний час був зроблений новий проект мостового переходу, а його будівництво розпочалось у 1950 році. Офіційне відкриття першого у світі суцільнозварного мосту відбулось 5 листопада 1953 року, через три місяці після смерті Євгена Патона, на честь якого він і був названий. Через рік, у 1954, по мосту запустили трамвайну лінію, а в 1968 році зробили напівжорстку декоративно-художню огорожу. Наразі міст Патона є одним з найбільших мостів Європи, та візитівкою столиці України. Міст складається з 26 прольотів, його довжина 1543 м, ширина між бордюрами 21 м, ширина тротуарів – 3 м. Сучасного вигляду міст набув у 2004 році, коли трамваї замінили тролейбусами, а проїжджу частину розділили на сім смуг руху – по три в кожному напрямку з реверсною в центрі.

5 листопада 1968 року, в Києві на Хрещатику вчинив акт самоспалення Василь Макух. Своїм вчинком чоловік намагався привернути увагу до внутрішньої ситуації в Україні та агресії СРСР у тодішній Чехословаччині. Василь Макух – український патріот та правозахисник. Народився він на Львівщині, з 1944 був в Українській Повстанській Армії, служив у військовій розвідці. В лютому 1946 року, під час одного з боїв, був поранений і схоплений НКВД, засуджений до 10 років концтаборів і 5 років заслання. Після звільнення вимушений був поселитися у Дніпрі. Брав участь в українському правозахисному русі 1960-х років. Вчинок Василя Макуха став першим актом самопожертви проти національного гноблення у повоєнній Європі. Згодом такий же шлях обрали: чех Ян Палах (січень 1969 року), латиш Ілля Ріпс (квітень 1969 року), литовець Ромас Каланта (травень 1972 року), кримський татарин Муса Мамут (червень 1978 року), українець Олекса Гірник (січень 1978 року).

Ювілеї дня:

316 років від дня народження Григорія Орлика (1702–1759), українського політичного і французького політичного діяча. Син Пилипа Орлика. Разом з батьком упродовж 30 років відстоював у Європі ідею необхідності створення незалежної Української держави. Після смерті Пилипа Орлика, став лідером української політичної еміграції. Він постійно стверджував, що лише досягнення Україною самостійності могло б забезпечити стабільність у Європі. Намагався провести ідею створення антиросійської коаліції держав (Франція, Швеція, Пруссія, Туреччина, Кримське ханство, Польща) і за активної підтримки Запорізького козацтва здобути незалежність України. Григор Орлик був також генерал-поручиком французької армії, маршалом Франції; брав участь у Семилітній війні (1756–1763). Відзначився в боях, був тяжко поранений.

Цього дня 1934 року в місті Сороки (тепер це Молдова, а тоді королівство Румунія) народилася Кіра Георгіївна Муратова (1934-2018), український кінорежисер. Народна артистка України (1990), лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1993). Режисер-постановник фільмів: «Короткі зустрічі», «Довгі проводи», «Астенічний синдром»,  «Чутливий міліціонер», «Захоплення», «Три історії», «Чеховські мотиви», «Мелодія для шарманки», «Вічне повернення».

Роковини смерті:

27 років з дня смерті Роберта Йєна Максвелла (1923-1991), британського медіамагната, видавця, власника ряду англійських і американських газет. Народився в хасидській комуні в Чехо-Словаччині. Закінчив лише три класи. Батьків і сестру вбили нацисти. Йому самому ледве вдалося в 1939 році втекти в Англію. Війну закінчив у чині капітана британської королівської армії під ім’ям Роберта Максвелла. В 1947 зайнявся видавничою діяльністю. Максвелл розмовляв англійською (без жодного натяку на будь-який акцент), французькою, німецькою, італійською, іспанською, російською, польською, угорською і чеською. Всі біографи Максвелла підкреслюють, що в його будинку не було жодної книги. Він мав досить суперечливу репутацію. «Якщо мені западе в голову якась ідея, то я ніколи не скажу їй «ні». Якби я був жінкою, то завжди був би вагітним». Так казав про себе «барон преси» Роберт Максвелл. Його дивацтва ставали легендою. Чого лише варта купівля в самому серці Лондона цілої страхової компанії тільки задля того, аби використати дах хмарочоса, в якому вона містилася, під посадковий майданчик для своїх гелікоптерів. Його нерозбірливість у симпатіях провокувала різноманітні чутки про зв’язки з ізраїльською розвідкою і розвідками соцкраїн. Насправді ж, як вважає газета Lе Mоnde, Роберт Максвелл просто схилявся перед сильними світу сього, тому з однаковим задоволенням зустрічався з Горбачовим і Міттераном, Рейганом і Ден Сяопіном і, навіть, із Гонеккером і Чаушеску. Попри те, йму так і не вдалося здобути визнання, або хоча б прихильність лондонського істеблішменту. Він завжди був парією в Сіті. «Максвелл жахливий», «Максвелл непередбачуваний»… «Бундючний, світський, навіть вульгарний»… «Міщанин у дворянстві», «чеський вискочка»… І це далеко не повний перелік епітетів, якими нагороджувала Максвелла преса ще за його життя, та й навіть після смерті. Максвелл носив прізвисько Кит-убивця, яким був зобов’язаний як своїй зовнішності, так і манері поводження. Ті, хто мали з ним справу, стверджували, що він використовував свої вражаючі габарити і грізний голос як додатковий засіб тиску при укладанні угод. Відносини з майбутніми партнерами по бізнесу він починав зі скандалу. Був відомий хамським поводженням з підлеглими і безжальністю з партнерами по бізнесу. Він звільнив 130 співробітників через п’ять хвилин після своєї появи в нью-йоркській Daily News (утім, він же врятував газету від неминучого краху), а незліченна кількість його вищих адміністраторів змушені були звільнятися самі, бо не витримували його грубощів. Роберт Максвелл загинув 5 листопада 1991 року за нез’ясованих обставин під час прогулянки на морській яхті. Похований в Єрусалимі.

Поділитися
Оцінити матеріал

Leave a comment

Увійти за допомогою: