Аналітика. Чому українські моряки однозначно є військовополоненими і що з того випливає
Уже дванадцять бранців заявили про свій статус, на законних підставах відмовившись відповідати на запитання слідчих

З «лефортівського» фронту неоголошеної війни новини приходять як зведення. Утримувані в СІЗО “Лефортово” (ізолятор ФСБ РФ в Москві. – Ред.) українські моряки Сергій Чулиба, Юрій Без’язичний, Сергій Цибізов, Віктор Безпальченко впродовж останніх двох днів під протокол записали, що вважають себе військовополоненими і відмовилися давати інші свідчення. Загалом їх уже дванадцять.

Україна і світове співтовариство визнали військовополоненими захоплених моряків, але влада РФ хоче судити їх як простих громадян України, які нібито порушили російський кордон. Звичайно, Росія аж ніяк не може визнати захоплених українських моряків полоненими, адже тим самим визнає і окупацію Криму, і свою участь у війні з Україною. Проте нині 24 українських громадянина є військовополоненими в суворій відповідності з літерою міжнародного законодавства, а саме Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими, яку було прийнято ще в липні 1929 року, і яка лежить в основі нині чинної Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про поводження з військовополоненими, її ще називають Третьою женевською конвенцією.

1. Чому українські моряки однозначно є військовополоненими

У Росії кажуть: які військовополонені? Ми ж не перебуваємо офіційно у стані війни з Україною. А от і неправда! Це не має значення. Стаття 2 Женевської конвенції описує нинішню ситуацію точно і однозначно, не потрібно навіть заглиблюватися в усі 143 статті документу в пошуках відповіді:

«… Конвенція буде застосовуватися в разі оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що виникає між двома або кількома Договірними Сторонами, навіть у тому випадку, якщо одна з них не визнає стану війни … Конвенція буде застосовуватися також у всіх випадках окупації всій або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору».

Чи можна ще точніше викласти ситуацію з Кримом: міжнародне гуманітарне право, або право збройних конфліктів, застосовується вже відтоді, коли російські військові вдерлися на територію півострова в лютому 2014-го. Тож повторимо: репліки на кшталт «Немає оголошеної війни – немає і військовополонених» нічого не змінюють – укладачі Конвенції врахували подібні виверти ще 90 років тому.

У резолюції Генеральної Асамблеї ООН про мілітаризацію Криму висловлюється стурбованість “безпідставним нападом на українські кораблі, пораненням і захопленням їх екіпажів», окупація так і зветься окупацією. Чи є ще питання?

2. У чому конкретно полягає порушення прав захоплених українських військових

Ще 27 листопада Прокуратура Автономної Республіки Крим порушила кримінальне провадження про порушення прав українських моряків як військовополонених. Навіть не заглядаючи в папери до слідчих, можна здогадатися, що йдеться:

– по-перше, про утримання в тюремних камерах – щодо полонених закони цього не дозволяють. Згідно з Женевською конвенцією, Росія не має права утримувати українських військовополонених в СІЗО або ІТТ, вони мають перебувати в умовах, схожих з умовами проживання російських військовослужбовців;

– по-друге, про допити – допити військовополонених заборонені, при затриманні військовий повинен повідомити базову інформацію про себе (ім’я, звання, номер жетона) і більше нічого.

Тому, після того як українські військові під протокол заявили свій статус військовополонених, ніхто не має права ставити їм зайві питання, а інакше сам отримає статус «порушника Конвенції» – і це буде не Путін, а персонально слідчий, який прийде в СІЗО з бланком «Протокол допиту». Слідчі ФСБ знають про це і, ймовірно, вже здогадуються, що коли «карлик здохне», їм доведеться відповідати за нього.

3. Що можна і слід зробити

На жаль, досвід Сенцова, Сущенка, Балуха, Клиха та ще сімох десятків українських політв’язнів в російських тюрмах, вчить не розраховувати ні на дотримання вимог законів, ні на логіку, ні на гуманізм. Російська верховна влада із своєї «паралельної реальності» веде гібридну війну з усім світом – їй ні своїх, ні чужих людей не шкода.

“Про те, що вони військовополонені, кажуть в Україні. Про те, що вони військовополонені, кажуть в світі. Про це говорять самі моряки. І тільки російська влада вважає їх кримінальними злочинцями. На жаль, ми це бачили на десятках справ щодо громадян України, яких обвинувачували за політичними мотивами – і в Росії, і в окупованому Криму. Ніякого суду в розумінні справедливості і незалежності над цими людьми не проводиться. Завдання слідчих органів і судового апарату – перш за все оформляти в слідчі справи і вироки ті політичні рішення, які приймає російська верховна влада”, – заявив на прес-конференції в Укрінформі адвокат Микола Полозов.

Україна готова обміняти полонених, і Президент Порошенко намагається обговорити це з Путіним, проте Росія поки не зацікавлена в такому обміні. Про це повідомив під час онлайн-брифінгу з Брюсселя спецпредставник США з питань переговорів по Україні Курт Волкер.

І хоч як важко сподіватися на здоровий глузд там, де його за визначенням немає, як немає «чорної кішки» в горезвісній темній кімнаті, але хоча б інстинкт самозбереження має зберегтися у тих, хто не збирається в «ядерний рай» разом з недоімперією.

Нехай Путін і його псарня самі розбираються поміж себе хто більше винен: чия була ідея захоплювати українських моряків? і хто кого «підвів під Гаагу»? Чи Путін, наказавши атакувати «Нікополь», «Бердянськ» і «Яни Капу»? Чи російські прикордонники (читай – ФСБ), розлючені проходом в жовтні українських кораблів «Донбас» і «Корець» в Азовське море, перестаралися, виконуючи верховну команду «не пущать»?

Нам важливіше звільнити своїх: через Червоний Хрест і церкву, через адвокатів і політиків, через народну і офіційну дипломатію – не принципово. Там, де не діють нинішні антипутінські санкції, мають подіяти такі, які вже не зможе ігнорувати політичний режим Росії. Питання звільнення 24 моряків найкраще вирішується у комплексі всієї російської проблеми: звільнення всіх заручників, припинення окупації Криму і частини Донбасу, зміни антицивілізованої поведінки РФ у міжнародних відносинах.

Слід нагадувати про «мюнхенський синдром» тим, хто ніяк не перехоче «послаблювати санкції», «будувати газопроводи» і «намагатися зрозуміти Росію». Вони кажуть про необхідність зберігати «діалог» і «економічні відносини»? Але ж російська агресія проти України триває і загострюється уже майже п’ять років саме тому, що не була зупинена твердо ще в 2014-му. Між тим, російські ракети, якщо «кнопку» буде натиснуто, полетять саме на Європу… Як зрозуміти тих, хто, купуючи газ, «фінансує рушницю», націлену їм у голову?

Міжнародний тиск може допомогти українським військовополоненим. І сама їх історія поповнила довгий список злочинів російського режиму: від Литвиненка до Солсбері, від Грузії до Чорногорії, від Боїнга до Волновахи та Сартани… А ще – від хакерських атак до підкупу європейських політиків, від Магнітського до Сенцова, від хімічних бомб у Сирії до інформаційних диверсій скрізь, від зниклих безвісти у Криму до викрадення Гриба і Сущенка, від катувань Рибака і Клиха до розграбування Донбасу, від замовних убивств до отруєння власного народу пропагандою.

Якась крапля має стати останньою. Сподіваймося – ця.

Олександр Волинський, Київ

Поділитися
Оцінити матеріал

Leave a comment

Увійти за допомогою: